Сходознавство № 39-40, !!!українські матеріали [Materiały w języku ...
[ Pobierz całość w formacie PDF ]
ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А. КРИМСЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
БІБЛІОТЕЧКА ЖУРНАЛУ «СХІДНИЙ СВІТ»
СХОДОЗНАВСТВО
39–40
Київ – 2007
Затверджено до друку вченою радою Інституту сходознавства
ім. А. Кримського НАН України 22.11.2007 (протокол № 5)
Головний редактор
Л. В. Матвєєва, д.і.н.
Редакційна колегія:
О. І. Айбабін, д.і.н.; І. П. Бондаренко, д.ф.н., проф.; О. Б. Бубенок,
д.і.н.; В. А. Бушаков, д.ф.н.; О. Б. Головко, д.і.н.;
Я. Р. Дашкевич, д.і.н., проф.;
В. О. Кіктенко, к.і.н.; Л. О. Лещенко, д.і.н., проф.; О. Д. Огнєва, к.і.н.;
В. С. Рибалкін, д.ф.н., проф.; О. В. Сухобоков, д.і.н.; К. М. Тищенко,
д.ф.н., проф.; В. Б. Урусов, к.і.н.; О. О. Хамрай, к.ф.н.;
Б. П. Яценко, д.г.н., проф.
(Склад редколегії затверджено вченою радою
Інституту сходознавства ім. А. Кримського НАН України 22.06.2006)
Відповідальний редактор
Д. А. Радівілов, к.і.н.
Комп’ютерна верстка
В. В. Приймаченко
Дизайн обкладинки
М. О. Литвин
Адреса редакції:
01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4
Інститут сходознавства ім. А. Кримського НАН України
к. 205, тел./факс 279-15-93
Свідоцтво про державну реєстрацію
КІ №272 від 23.02.1998 р.
e-mail: instkrymsk@gmail.com
1-а сторінка обкл.: Ци Байши (1863–1957). «Шипшина».
4-а сторінка обкл.: Лі Шаннін (1688–1760). «Скакун».
©
Інститут сходознавства
ім. А. Кримського НАН України, 2007
ISSN 1682-671X
ПРиНЦиПи ТА МОДЕЛІ РЕКОНСТРУЮвАННЯ
ПОХОвАЛЬНО-ПОМиНАЛЬНОї ОБРЯДОвОСТІ
ІРАНОМОвНиХ НАРОДІв ЄвРАЗІЙСЬКОГО СТЕПУ
Вертієнко Г. В.
Відношення до смерті, яка, мабуть, є однією з головних скла-
дових самоусвідомлення людини та її життєвої сутності, постала
в науковій літературі у відношенні до проблем ментальностей,
соціально-психологічних установлень
1
, способів сприйняття сві-
ту, ідеології та культури (напр.: [Pardi 1977; Religious Encounters
with Death 1977; Mortality and Immortality 1981; The Archaeology
of Death 1981; Death, Afterlife and the Soul 1989; Смирнов 1985а,
1997; Death and Afterlife 1999; McHugh 1999; Parker Pearson 2002;
Taylor 2002;
Гришков 2003; Memento vivere
2006]).
Вже доведений факт, що іраномовні номади мали розвине-
ну релігійну систему [Бессонова 1983; Раевский 1985, 2006;
Кузьмина 1980, 2002], що передбачає існування складної системи
поховально-поминальної
2
обрядовості
3
. Завданням нашої статті є
визначення принципів та моделей, згідно з якими доцільно роз-
глянути поховально-поминальний цикл іраномовних кочівників,
який є найбільш стійким шаром традиційної духовної культури.
Виходячи з того, що поховальний обряд не є археологічним
джерелом і не може їм бути (археологічним джерелом є лише його
результат – поховальна пам’ятка [Ольховский 1995,
88
]), водно-
час, як етнографічне джерело, він вивчається шляхом польових
досліджень, або в письмовому чи усному відтворенні переважно
щодо «живих» етнічних груп (тобто має чіткі хронологічні межі
застосування), для історичної реконструкції поховального обря-
ду давно зниклих безписемних культур (в їх числі, й іраномов-
них номадів Євразії раннього залізного віку) варто застосовувати
синтетичний, міждисциплінарний підхід, який об’єднує в собі
інтерпретаційно-інформативні можливості різних наук (архео-
логії, етнографії, лінгвістики, історичної антропології, релігіє-
знавства). Отже, в нашому розумінні поховального обряду ми ви-
ходимо з визначення його, як сукупності ритуально-практичних
дій,
реальних
та
ірреальних
, що виконуються згідно до релігій-
но-міфологічних норм конкретного суспільства з метою похован-
ня померлого
4
[Петрухин, Раевский 1980,
31
; Ольховский 1986,
3
4
68–70
; Ольховский 1991,
4–5
; Ольховский 1993,
80
; Ольховский
1995,
88;
Гуляев, Ольховский 1999,
13–14
], та розглядаємо його з
культурно-антропологічної позиції (яка об’єднує в собі археоло-
гічний, етнографічний та інші вузькоспеціальні підходи, про які
йшлось вище) як історичне і культурне явище.
Обрядова діяльність є
колективною
в тому сенсі, що вона не
тільки не знає автора, але й немислима за межами «цензури» ко-
лективу, який і забезпечує збереженість традиції. Запрограмоване
традицією відтворення обрядів в незмінному виді базується на
варіативності
, що забезпечує можливість пристосовувати той чи
інший обряд до конкретних обставин його проведення чи пов’я-
зано з характером (фактором) смерті похованих
5
[Мельник 1987,
39
]. Подібні варіанти ні в якому разі не свідчать про результат
руйнування традицій, чи їх забування, а, навпаки, варіювання є
необхідною умовою існування обрядової традиції. Тільки завдяки
постійним відхиленням і пристосуванню того чи іншого обрядо-
вого облаштування до конкретних обставин (зміна середовища чи
оточення або характеру смерті) здійснення обряду стає можливим
для його функціонування як діючого і живого фактору культури.
Більш того, в тих випадках, коли обряд жорстко канонізуєть-
ся, він перестає бути суспільною установою, якою він постає в
традиційних суспільствах, обертаючись в культове дійство, як це
ми спостерігаємо в розвинених релігіях. Ця змінність має свої за-
кони, які однак слід відрізняти від історично обумовлених змін і
враховувати при діахронічному аналізі. Обряд є
полістадіальним,
оскільки він зберігає історичні напластування, може інтегрувати
як пережитки, так і нововведення [Новик 2004,
11–12, 115
], тому
реконструювати його можливо за умови вивчення законів їх ін-
тегрування та при з’ясуванні, як саме функціонують системи об-
рядів в синхронному плані.
Якщо погодитись з тим, що обряди є
універсальною програ-
мою
[Новик 2004,
114
], що регулює і поведінку індивідів, то їх
природа схожа з мовою, а отже, одним з видів соціальних кому-
нікацій, які забезпечують трансляцію культури від покоління до
покоління. Таким чином, обряди ми можемо розглядати в системі
певної ієрархічної організації. З цієї позиції доцільно звернутись
до поховального обряду з точки зору його стадіальних рівнів –
«універсально-міфологічного», «індоєвропейського», «індоіран-
ського» та «скіфського» – тобто рівнів, з яких вже пропонувалось
5
реконструювати світогляд іраномовних народів Євразійських
степів VI – IV ст. до н. е. [Раевский 1979,
72–73
; Раевский 1980,
49−51
; Кузьмина 1980,
75–79
; Кузьмина 2002,
21, 117–118
]
6
.
Завданням
універсально-міфологічного
рівня є виявлення
«явищ
всесвітньої схожості
... форм і категорій мислення, ре-
лігійних уявлень, обрядового життя, мов і фольклору» [Пропп
1977,
22
], які є універсальними для всього людства [Дьяконов
1977,
15
].
Людина архаїчного суспільства намагалась побороти смерть
перетворивши її
в обряд переходу
до нового життя
[ван Геннеп
1999
], смерть починає сприйматися як вище посвячення. Більш
того, зародження – смерть – відродження розуміли як три момен-
ти одного таїнства, і всі зусилля людини було спрямовані на під-
тримку того, щоб між ними не було розриву та, водночас, запо-
бігання затримки в одному з цих моментів, оскільки космічний
рух продовжується постійно [Элиаде 2000,
348
] і повторення акту
космогонії надає обрядовим діям онтологічної значимості.
Перехідні обряди (родини, ініціація, весілля, похорон) моде-
люють соціальне життя колективу. В релігієзнавстві розподіл їх
на «релігійні» (ініціація, похорон) та «нерелігійні» (родини, ве-
сілля) виглядає умовним і демонструє певний схематизм у підході
до обрядів, оскільки поховальний обряд містить в собі як елемен-
ти культові, так і такі, які до сфери культу не належать.
«Межові» (родини й похорон) обряди формально яскра-
во виокремлюють лише один компонент ключового комплек-
су – «смерть – від/на-родження» і ця складова присутня не лише
«символічно», але й «реально», на відміну від «серединних»
(«прижиттєвих» = ініціація, весілля). Протиставлення обрядів
життєвого циклу за принципом контраверсії символічного/реаль-
ного дозволяє дослідникам допуститись думки, що «межові» об-
ряди входять до змісту обрядів так би мовити «серединних», де
останні, в свою чергу, лише символічно демонструють смерть і
«воскресіння», а «межові» є первинним, природним, ритуальним
вираженням цих значень [Байбурин, Левинстон 1990,
69−75
].
При обрядах переходу відбувається зміна онтологічного стану
(родини) або суспільного статусу (ініціація, весілля), однак щодо
похорону, то спостерігається значно більш складне явище − одно-
часна зміна як онтологічного, так і суспільного статусу: помер-
лий повинен пройти через ряд перепон, від чого залежить його
[ Pobierz całość w formacie PDF ]